Юридичне розʼяснення про мобілізованих освітян та вчителів-колаборантів

Деякі українські вчителі з перших днів повномасштабного російського вторгнення боронять Україну. Фото з онлайн-уроків в окопах та відео теплих обіймів при поверненні вчителів-військових до своїх учнів літають соц. мережами.

На пошту “Нової української школи” надійшло декілька питань щодо мобілізованих освітян:

  • чи може директор звільнити мобілізованого вчителя;
  • хто з освітян має право на відстрочку;
  • чи мають право на відставку з військової служби вчителі, мобілізовані 24 лютого 2022 року.

Натомість на тимчасово окупованих та вже звільнених територіях України фіксують факти діяльності вчителів-колаборантів. Та варто врахувати, що на співпрацю з ворогом деякі освітяни йдуть під примусом та через погрози їхньому життю чи життю їхніх рідних.

  • За яких умов вчителя вважатимуть колаборантом;
  • що робити, якщо вчитель транслює антиукраїнську позицію або веде урок російською,

на всі ці питання про мобілізацію та колаборацію вчителів, ми відповіли в новому юридичному розʼясненні.

МОБІЛІЗАЦІЯ ВЧИТЕЛІВ

– Хто з освітян має право на відстрочку від мобілізації?

Про це “Нова українська школа” вже писала на сайті на початку лютого 2023 року.

Відповідний абзац статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку й мобілізацію” залишається незмінним:

“Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають:… наукові й науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають учене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно в закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки”.

Важливо пам’ятати, що отримати відстрочку від призову на підставі статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після зарахування до військової частини подати заяву про відстрочку не вдасться, навіть якщо є для цього підстави.

Законопроєкт 8117 щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації педагогічним працівникам, які працюють у закладах дошкільної та позашкільної освіти, підтримано більшістю комітетів Верховної Ради України, але все ще не розглянуто Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, який визначено головним із його розгляду.

– Що робити з учителями, яких мобілізували з перших днів війни? Як вони можуть повернутися на свої робочі місця? Чи мають право на відставку вчителі, яких було мобілізовано 24 лютого 2022 року?

Ці питання регулюються Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу”. Зокрема, пункт 2 частини четвертої статті 26 Закону визначає підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану:

“Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: …

2) під час воєнного стану:

а) за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров’я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням із військового обліку;

в) у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

  1. у зв’язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
  2. у зв’язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, але якій не встановлено інвалідність;
  3. у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я;
  4. у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного зі своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
  5. у зв’язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
  6. у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
  7. у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
  8. військовослужбовці-жінки – у зв’язку з вагітністю;
  9. військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
  10. один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу й мають дитину (дітей) віком до 18 років;
  11. військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
  12. перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.”.

Як бачимо з наведеного вище, педагогічних працівників може бути звільнено з військової служби на загальних засадах, що й інших осіб, зокрема, при досягненні граничного віку перебування на військовій службі (60 років), за станом здоров’я, при набранні законної сили обвинувальним вироком суду, а також через вищенаведений перелік сімейних обставин (інших поважних причин) – за власним бажанням (не автоматично).

– Чи може керівник закладу освіти звільнити з посади мобілізованого вчителя?

Ні, не може – ні тих, кого призвали на військову службу, ні добровольців, які служать у територіальній обороні.

Документи, які визначають неможливість такого звільнення:

  • стаття 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП):
  • на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватися в робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку (частина перша статті 119 КЗпП);
  • за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи й посада (частина третя статті 119 КЗпП);
  • частина 2 статті 39 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”:
  • громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, які передбачено частиною третьою статті 119 КЗпП;
  • частина 7 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення:
  • передбачає адміністративну відповідальність за порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, визначених законами України “Про військовий обов’язок і військову службу”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

До вищезазначеного варто додати, що коли педагогічного працівника призвали на військову службу та він повідомив про це роботодавцю, має бути видано наказ про увільнення працівника від роботи зі збереженням місця роботи та посади після отримання відповідних підтверджувальних документів. У випадку увільнення працівника від роботи на час проходження військової служби трудові відносини не переривають. Тож вносити до трудової книжки працівника запис про увільнення його від роботи на час військової служби не потрібно.

При цьому у випадку служби в територіальній обороні, що може бути періодичною, при запровадженні дистанційної роботи та/або гнучкого графіка видавати наказ про увільнення педагогічного працівника від виконання роботи за трудовим договором не обов’язково.

Щодо певної неузгодженості між частинами 1 та 3 статті 119 КЗпП у частині збереження середнього заробітку варто окремо ознайомитися з коментарем Мінекономіки від 01.08.2022.

ВЧИТЕЛІ-КОЛАБОРАНТИ

– Я працювала в одній зі шкіл на тимчасово окупованій території Каховського району Херсонщини. На початку жовтня 2022 року керівництво нової тимчасової російської “влади” запропонувало співпрацю з ними на посаді директора школи. Я відмовилася. Після цього почався психологічний тиск, а згодом і погрози щодо моєї п’ятирічної дочки. Згодом мене викликали до кабінету так званого “голови сільської ради”, де я була змушена підписати наказ щодо зарахування мене на посаду директора школи в присутності озброєного російського військового та голови, які поводилися некультурно, під час бесіди вживали ненормативну лексику, погрожували розправою над моєю донькою.

На щастя, мені вдалося виїхати з донькою за кордон. Що мені робити в цій ситуації? Яке покарання на мене чекає? Як довести, що я не колаборантка?

Як і в будь-якій справі, що стосується можливої кримінальної відповідальності, треба розуміти, що кожен випадок індивідуальний і потребує ретельного розслідування.

На сайті “НУШ” 5 жовтня 2022 року ми вже публікували статтю в якій детально викладено думки різних експертів про перспективи застосування статті 111–1 Кримінального кодексу України (ККУ). Ця стаття ККУ передбачає кримінальну відповідальність, зокрема, за

  • передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора,
  • та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора,
  • пропаганду в закладах освіти задля сприяння збройній агресії проти України,
  • упровадження стандартів освіти держави-агресора в закладах освіти,
  • добровільне зайняття посад у незаконних органах влади або добровільне обрання до таких органів тощо.

Також для тих, хто хоче глибше дослідити це питання, цікавою буде аналітична записка, складена експертами громадських організацій, у якій станом на листопад 2022 року здійснено аналіз чинного законодавства щодо притягнення до відповідальності за здійснення колабораційної діяльності, слідчої та судової практики, а також подано пропозиції щодо зміни законодавства в цій сфері.

Що стосується наведеного вище звернення, то з обставин, викладених у ньому, є зрозумілим, що:

  • згаданий підпис про ознайомлення з наказом не є передачею матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території;
  • про добровільність не йдеться, та й заклад освіти взагалі не є органом влади;
  • немає інформації про впровадження педагогічним працівником стандартів освіти держави-агресора чи здійснення ним пропаганди в закладах освіти.

Зважаючи на зазначене вище, наразі не має жодних підстав вважати, що в діях педагогічного працівника є склад злочину, передбачений частинами 2, 3, 4 чи 5 статті 111–1 ККУ.

Наостанок варто наголосити, що, згідно зі статтею 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

– Мої діти вчаться в столичній школі. Вчителька досі викладає свій предмет російською. Діти за її лекцією пишуть конспекти російською. Що робити, якщо адміністрація школи це ігнорує?

– Працюю вчителем у школі. При спілкуванні з колегою час від часу чуємо дивні антиукраїнські вкиди. Звісно, дискутуємо з нею. Але є занепокоєння, що вона може нести ці ідеї в класи до дітей. Що робити в такій ситуації?

Ці питання умовно поєднує те, що вони – про особистість вчителя та про його посадові обов’язки.

Питання дотримання освітянами законодавства про мову під час освітнього процесу певною мірою врегульовано.А от між висловлюванням власних думок (у тому числі критики дій/бездіяльності української влади, порушеннями в організації освітнього процесу) та пропагандою в закладах освіти задля сприяння здійсненню збройної агресії проти України, є суб’єктивна різниця, яку встановити, спираючись на “букву закону”, доволі складно.

Законодавчі акти, що визначають українську мову як обов’язкову у сфері освіти:

Ці норми визначають обов’язковість застосування української мови:

  • в робочий час у міжособистісному спілкуванні працівників закладів освіти як зі здобувачами освіти, так і між собою;
  • в освітньому процесі педагогічними працівниками закладів освіти (крім навчальних занять із навчальних предметів, що викладаються іноземними мовами або мовами корінних народів і національних меншин).

Тепер щодо проведення педагогічним працівником навчальних занять державною мовою і того, хто має це контролювати.

Відповідно до частини 4 статті 38 ЗУ “Про повну загальну середню освіту“, керівник ЗЗСО зобов’язаний забезпечувати й контролювати виконання освітнього законодавства працівниками закладу, зокрема, у частині організації освітнього процесу державною мовою. При цьому варто звернути увагу, що підставою для дострокового звільнення керівника закладу загальної середньої освіти, яку необхідно передбачити в трудовому договорі, є, зокрема, порушення вимог Закону України “Про повну загальну середню освіту” щодо мови освітнього процесу.

Іншими словами, коли вчитель не веде навчальних занять державною мовою, він порушує свої посадові обов’язки, визначені законом, і контролювати це має директор закладу, у тому числі він може притягнути вчителя до дисциплінарної відповідальності (як правило, це догана, а у випадку систематичних порушень – і звільнення). Якщо ж директор не проконтролює цього питання, може бути звільнено вже його.

Державний контроль за роботодавцем здійснює Уповноважений із захисту державної мови (стаття 53 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”), якому можна повідомити про порушення за посиланням.

Повертаючись до питання особистої позиції педагогічного працівника, свободи слова в Україні та організації освітнього процесу, необхідно пам’ятати, що діяльність вчителя в рамках освітнього процесу в закладах освіти включає і виховний процес, який має спрямовуватися на формування патріотизму, поваги до державної мови та державних символів України, поваги та дбайливого ставлення до національних, історичних, культурних цінностей, нематеріальної культурної спадщини Українського народу, усвідомленого обов’язку захищати в разі потреби суверенітет і територіальну цілісність України (стаття 15 Закону України “Про повну загальну середню освіту”).

Відповідно до частини 2 статті 54 Закону України “Про освіту”, педагогічні працівники зобов’язані, зокрема:

  • настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;
  • формувати в здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;
  • виховувати в здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України “Про повну загальну середню освіту”, педагогічні працівники зобов’язані, зокрема, виконувати обов’язки, визначені Законом України “Про освіту”, цим Законом, іншими актами законодавства, установчими документами закладу освіти, трудовим договором та/або їхніми посадовими обов’язками, забезпечувати єдність навчання, виховання та розвитку учнів, а також дотримуватися у своїй педагогічній діяльності інших принципів освітньої діяльності, визначених статтею 6 Закону України “Про освіту”.

При встановленні порушень із боку педагогічного працівника своїх обов’язків, визначених законом, повноваження щодо його притягнення до дисциплінарної відповідальності, як уже зазначалося, має керівник закладу.

Що ж стосується можливого розслідування діяльності педагогічного працівника та встановлення в його діях ознак злочину, спрямованого проти основ національної безпеки, зокрема, передбаченого частиною 3 статті 111–1 ККУ, – це питання Служби безпеки України.

Володимир Божинський, науковий співробітник Аналітичного центру “ОсвітАналітика” Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: ілюстративний колаж НУШ (ужгородський професор Федір Шандор та фото вчительки з відкритих джерел